Стояв самотній понеділок,
На тин обпершись, мов жебрак.
А поруч коси поріділі
Чесала втомлена верба.

Я глянула у сіру шибку.
Так сумно стало скрізь.
Хтось вимазав у жовте гілку.
Жартун якийсь.

Чогось так вітер розлютився.
Це той вчорашній вітерець.
Ще зранку до верби тулився,
Тепер-от видер гребінець.

І сутінки чогось так спішно
Роздмухали багаття.
На тин, на яблуні, на вишні
Вчепили чорне шмаття.

І дощ підкрався непомітно.
То плаче тихо, то голосить.
Я знаю: це померло літо.
І завтра буде осінь.