Ранки в груднi наповненi дивами
срiбним снiгом укритi поля.
Стали сосни вiд холоду сизими,
вогняна їх не грiє зоря.

Почуття в серцi з кров’ю нахлинюють
жалко – в небi так мало птахiв.
Вiдлетiли вони, а навiдають
лиш весною простори степiв.

Ну, а зараз тут царство для сокола –
одиноко парить в висотi.
Хмар черкає вiн крилами локони.
Ранки в груднi, якi ж ви сумнi.