Бракує слів. Поламаними сходами
Тікають почуття мої світ за очі.
Навіщо так? Я ще не досить втомлена,
Я ще не довго була одиначкою.

Стікає час. Поволі божевілля
Паде на зошит, мов шкільна задачка.
Навіщо так? Я хтіла шаленіти,
Воліла залишитися жебрачкою.

Віддати все. Себе і гордий смуток,
І сповідь, навіть те, чого не мушу.
Залишитись оголеним бажанням
І відчуттям, що висмоктали душу.

Чому ти не жадав забрати серце,
Розбити вщент і на смітник уламки?
Чому пустив мене у світ безмежний
І не залишив біля себе бранкою?

Чому життя, збудоване над прірвою,
Степи безкраї сповнило благанням?
І ти почув, а я пізнала присмак
Відвертого і тихого кохання.

Чому не я (не жінка, не Мадонна)
Дала тобі тепло і розуміння?
Чому ти став єдиним в цьому світі?
Чому не я, а ти – моє сумління?