Наче з соняха, з лона вилущуєш літо
І чманієш від цього собі ж на догоду...
Мовби вперше дикун із часів неоліту
Кобилицю приборкує сильну і горду.

Тут ні страху, ні правил, тут пахне вітрами.
Сюди прийде тарпан поклонитись Дажбогу.
Тут немає і вкорені образу Храму,
Що потрібно йому оббивати пороги...

Тут вирішує сила, хто буде коритись.
Тут ні слів, ані душ, лиш тіла - обопільні.
Ти в мені розчинився - і ось ми вже квити...
Та зі степу відлунює - ВІЛЬНІ.