Прозоро-тонкий силует,
начебто тінь вночі,
накреслив пером поет,
шукавши до серця ключі.

Зіткана, зплетена з хмар,
бліда, хворобливо-тонка,
з вітру, з думок-примар,
витончено-струнка.

Позначена змахом крила
великого птаха Ніщо.
Колись може морем була
та стала туманом.
То й що?

Навіяна плачем дощу.
Притулок для втікача.
Я тебе не відпущу,
Кохане моє дівча.
Серпень 2001 р.