Чому ти не даєш мені свою любов, життя?
Чому постійно всаджуєш у груди ніж?
Я так тебе люблю і поринаю в забуття,
Коли в сльозах тону і наступає ніч...
Я не суперниця тобі, життя,
І волею доріг я не візьму твого.
Я прагну лиш, хоч іноді впадати в забуття,
Віддай, прошу тебе, віддай хоч трохи щастя ти мого.
Невже я гірша від усіх, невже?
Чому ж ти так жорстоко губиш?
Я не боюсь тебе та в грудях так пече.
Як я тебе люблю, так ти мене не любиш...
Я знаю, кожен може витримати стільки,
Скільки написано лише йому.
Та серце розривається части на стільки,
Що не злічити, й знаєш ти чому!
Я не корюсь тобі, життя, я лиш прошу:
Не забирати те, що найдорожче.
І пошепки я промовляю, й вголос я кажу
Візьми, що хочеш, та не віднімай найкраще.
Лиш найдорожче і найглибше ти залиш,
А далі – забирай, що хочеш!
Пройде лиш час і я згадаю, як колись
Я думала, я думаю: я зможу все, якщо ти можеш!
Ти і не мрій, мене не подолати!
Сил вистачить на все, чого готуєш ти.
Я знаю це, і ти це мусиш знати:
Я зможу все перевернути, бо не гірша я ніж ти!
Забудь про те, що ти мене здолаєш,
Я нездоланна, бо в мені тече гаряча кров.
І я візьму усе, що ти не хочеш дати
І мов молитву шепочу це знов і знов.
Пробач, якщо я боляче тобі зробила,
Як я пробачила тобі - усе...
В душі у мене слід ти залишила,
Та не виню тебе за це.
Можливо ти забудеш і простиш,
Та зізнаюсь, багато ти мене навчило.
Тепер прошу: не заважай мені, облиш,
Хіба у тебе серце не боліло?