Мені до смерті набридло жити,
Чорну каву – отруту пити,
Їсти гній твоїх образ,
Не життя це – просто сказ.

Я скаженію закрита в кімнаті:
Малюю пейзаж сіножаті
На дзеркалі чорними нитками,
А думки – сонними рядками.

Мені посмішки стали заважати...
Дайте заступа буду копати
Яму для тебе...Впаду я
Землю на дотик відчую...

Сама в своїй ямі...Так тихо...
Несеться над світом вихор
Чорної кави і твоїх образ...
Не життя це – просто сказ...

І мені до смерті набридло жити...