Нарешті я у давньої подружки.
У неї чоловік (уже у дужках)
Надворі обрізає виноград.
Вона вивчала лірику античну.
Вона якось закохувалась тричі,
А нині треба різати салат.

Вона весь час хвилюється за доню.
Вона живе так близько від перонів,
Що я дивуюсь - як вона живе.
Вони святкують з мамою неділю,
Вони ще мають, мають ще надію,
Що в їх життя щось явиться нове.

І проминають неквапливі теми:
Чи їм колись полагодять антену,
Чи пенсію сусідам принесуть.
І я біжу на пізню електричку.
І я помру. Моя подружка вічна.
І в цьому, власне, полягає суть.