Час зупинився в тривозі,
Не знаючи, що в майбутті.
Ми вже стоїмо на порозі
Реальності мрій у житті.

Там, за зникомою гранню
Світу чужого дзеркал,
Хтось всемогутньою дланню
Долю нам нашу вказав.

Й вічність блукавши в дорозі,
А може, одну тільки мить,
Ми знов стоїмо на порозі,
Де вітер прозріння шумить.

Тепер нам відкрилися інші
Реальності, сотні світів.
Тільки у рідного дому
Не видно вже наших слідів.

Дитинство своє проміняли
На мудрість безкраїх віків.
Але надто пізно ми взнали,
Що щастя нема й поготів.

А зараз ми знов все втрачаєм,
Вся наша могутність – це прах.
Від мудрого слова зникаєм,
Щоб знов загубиться в віках.