.1.. —тав Ќевловимо ѕульсуЇ

цей безкордонний став
риба його води то б≥ла ¤к день то чорна ¤к н≥ч
в≥н схожий на озеро „ад
в≥н схожий на рот ћайлза ƒев≥са
в≥н хапаЇ гнилими зубами тополь
зграњ горобц≥в ≥ ворон з неба

розпаш≥л≥ кон≥ жад≥бно дудл¤ть воду
величезними ковтками вт¤гуючи
розчинене в н≥й житт¤ ставковоњ др≥бноти

риба його води
виписуЇ по дн≥
Ївангел≥Ї арабською вТ¤ззю
обсмоктуЇ червТ¤к≥в на сталевих гачках
≥ хитро
не моргаючи
розгл¤даЇ рибалок
њх пропит≥ обв≥трен≥ обличч¤
≥ цупк≥ куртки з багатьма кишен¤ми
њй не потр≥бно шл¤ху
вона под≥бна на птах≥в
у чотиривим≥рному своЇму рус≥

надвеч≥рн≥ хмари розтирають пастель
по тремтлив≥й його поверхн≥
щомит≥ темн≥ючи

став невловимо пульсуЇ

риба його води облизуЇ душ≥ втоплених кошен¤т
що вд¤чно н¤вчать ≥ граютьс¤ њњ ¤скравими плавц¤ми

рибалки поступово напиваютьс¤
вт¤гуючи
позаставкову смерть

њх неодм≥нно нудить
≥ вони розт¤гують аморфне слизовинн¤
м≥ж своњми ≥ ставковими гнилими зубами

.2.. ѕрипольова ѕосадка

останнЇ на сьогодн≥ сонце
доторкуЇ золото лускатих сосен
припольовоњ посадки
мурашин≥ леви зариваютьс¤ в п≥сок м≥ж њх кор≥нн¤м
сонце проростаЇ в њх колючих головах

пшениц¤ приречено достигаЇ
пшениц¤ встигаЇ вдов≥льнити голод
≥ рудоњ пол≥вки
≥ с≥роњ миш≥ хатньоњ
що нев≥домо ¤к опинилас¤ в цьому царств≥
≥ великих хомТ¤к≥в
≥ др≥бних землерийок

д≥вчинка в≥дриваЇ в≥д земл≥
син≥ зор≥ волошок
≥ двокол≥рн≥ зор≥ ромашок
д≥вчинка сплете з них в≥нки кумедним комбайнерам
що пТють на раз≥ тримане в криниц≥ молоко з глек≥в
≥ воно вт≥каЇ додолу
њх запиленими футболками

припольова посадка вр≥заЇтьс¤ в це п≥вметрове розмањтт¤
к≥ннотою дерев
п≥хотою кущ≥в
в њњ трюми переб≥гають
сполохан≥ червоними механ≥чними велетами
тепл≥ гризуни
злизуючи дорогою пролите комбайнерами молоко
злизуючи останню на сьогодн≥ кров
з≥ скал≥чених ними пальц≥в
що њх уже перевТ¤зуЇ д≥вчинка
блакитними шматками
в≥д≥рваними в≥д платт¤чка
вони врешт≥ вт≥кають арм≥Їю переб≥жчик≥в
в лаб≥ринти в≥дмерлоњ глиц≥

вони врешт≥ в≥тають писком
посмутн≥лих мурашиних лев≥в

.3.. Ѕезкрай  олись  олгоспних —ад≥в

¤ вибираю на око
щонайкисл≥ш≥ ¤блука
шукаючи м≥ж ними ненароджених д≥тей
всього живого

перед≥ мною безкрай колись колгоспних сад≥в
перед≥ мною здичав≥л≥ вуж≥ павуки
≥ жуки-плавунц≥
в задавнених темних калюжах
перед≥ мною √осподь привТ¤заний вниз головою до ¤блун≥

спостер≥гши його
¤ зариваюсь у ваг≥тну серпневу землю
¤ боюсь утекти зв≥дси
¤ боюсь п≥д≥йти ≥ в≥двТ¤зати
цей зчорн≥лий тимчасовий хл≥б
зволожений церковним вином
год≥ й казати
що ¤ боюсь жити

¤ люблю “ебе √осподи!
¤ так люблю “ебе!

в моњх ще часто дитинних думках
“и ловиш рибу щоб в≥дразу ж њњ в≥дпустити
“и створюЇш в л≥с≥ нов≥ грибниц≥
“и гасиш пожеж≥ в найвбог≥ших кварталах
ћех≥ко ≥ Ѕомбею

але ¤ н≥коли не у¤вл¤в тебе таким
√осподи!

¤ плачу
≥ кисл≥ ¤блука обп≥кають моЇ горло

¤ люблю “ебе √осподи!
¤ так люблю “ебе!

.4.. «има

поступово зима повертаЇтьс¤
звТ¤зуючи в ц≥л≥сн≥сть с≥льський часопрост≥р
кладе важезну прозору долоню на тутешн≥ ландшафти

зачинена по хл≥вах домашн¤ птиц¤
марудитьс¤ ув≥ сн≥
щасливо втрачаЇ п≥рТ¤ на звичну п≥длогу
в щезаюч≥й нап≥втемр¤в≥
що безперервно м≥нитьс¤ в≥д форм негатив≥в перистих хмар
до нафтовоњ сконцентрованост≥

домашн¤ птиц¤ розчин¤Ї ув≥ сн≥ гостр≥ к≥ст¤н≥ дзьоби
нанизуючи на них зимов≥ дн≥ ≥ ноч≥
особливий зимовий запах вметеного сн≥гом у хл≥в пов≥тр¤
з дом≥шками ≥нших Ц в≥д≥рваних по св≥тах шматочк≥в кори
в≥льхових шишок
≥ржавих гв≥здк≥в найменших розм≥р≥в
п≥дсн≥говоњ земл≥
≥ менш пом≥тних

зальоден≥л≥ верби жал≥бно дзвен¤ть

це неповторний час Ц ≥ тиша мл¤во сп≥ваЇ щось надприродно щире
≥ комини чавунн≥ рад≥сно димл¤ть
пускаючи на б≥лу з сн≥гу волю темний дим

зима Ц ц¤ крихка метушка карусель
ц¤ Їдина забава ≥ зваба дл¤ по-р≥зному б≥дних
деревТ¤н≥ санчата з гнутими доверху ≥ назад носами
червон≥ льод¤ники в змерзлих дит¤чих руц¤х

зальоден≥л≥ верби комини чавунн≥ домашн¤ птиц¤ з гострими дзьобами

поступово вона повертаЇтьс¤