Ось біла хата, ось подвір`я,
В деревах тоне обійстя,
Рожева в сонячнім промінні
Стоїть, всміхається вона.

Ми сидимо з тобою в полі,
І біла хата нас віта,
Як солодко нам тут, на волі,
Усюди простір та життя.

Дерева вже позолочені,
Й червоні, листя десь горить...
І дим від заходу рожевий –
І все рожеве у цю мить.

Я подивляюся на небо,
Там сонце золотом блищить
І котиться десь за дерева,
І ті дерева золотить.

Як це не схоже на той відчай,
Яким хворіє вже душа,
І розуміє, що невічне
Твоє й моє, усе життя;

Та осінь з білою хатиною,
Ще довго житиме в мені.
Старіє кожная людина,
Але не спогади її.