Все в приреченості світів
У ковтку із свіжого саду
У червоних барвах на виску
І в очах із палаючим адом

У судомах тіла безсилого
В відчайдушному крику з моста
У заручених бути приреченими
У сльозах що стікають з куща

Все це дурість і смуток печалі
Каламутна вода навесні
Очі що на Бога молилися
І загинули вкрай восени