1.
Ти дивишся в небо в задумі,
де кілька печаток висить.
Пливе хмаровиння до Руму
та сипле дощі через сита,
дрібні вересневі дощі...

Пирій твою землю здушив,
в осоті вмирає оселя, -
ти ж крутиш усе для душі
престолів тяжку каруселю.

Сповзають дощі по обличчю,
солоні гіркі слизняки.
Які тебе янголи кличуть,
чорти спокушають які?

2.
Вертають солдати з війни,
дівчата співають веселі:
ти в серці не можеш спинить
престолів тяжку каруселю.

Ти дивишся в небо крізь ями
червоних порожніх очниць,
де привиди, лярви та з'яви
в суворому строї черниць.

Довкілля набат сполошив...
Спалахують дзвони весільні.
А ти ж усе крутиш в душі
престолів тяжку каруселю.

Під баштами хлопці стоять
і мучать акордом гітари,
а ти все ідеш через гать
у зоряну мертву Скутару.

В обіймах зітхають коханки,
цілунків летять косяки,
а ти все блукаєш до ранку
і дивишся в небо з руки.

А гаті кривавій не видно
ні краю, ні дна, ні межі,
і гордого співу Обиди
спинити не можеш в душі.

3.
А здалеку плаче оратель,
і здалеку півень кричить,
що хтось поселився у хаті й
у вікнах несвітськи горить.

Що демон узяв твою хату
під зоряне чорне крило...
Що нібито землю крислату
вогненним стовпом обвело...